ЗВУКОВИЙ ОБРАЗ ВАЛТОРНИ В КОНЦЕРТАХ ДЛЯ СОЛЮЮЧОГО ІНСТРУМЕНТУ З ОРКЕСТРОМ В-А.МОЦАРТА

Анотація

Мета статті – визначити особливості застосування тембру валторни в творчості В.-А. Моцарта. Звукообраз музичного інструменту як поняття поєднує технічні, акустичні та виразні можливості інструменту, жанрову семантику, коло інтонацій, а також виконавські прийоми та засоби виразності (способи звуковидобування, манеру виконання). На основі цього у музичній культурі складаються темброві архетипи інструментів, що формують певний інструментальний стиль. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історичного, компаративного та структурно-аналітичного методів. Магістрально важливого значення отримують у роботі й такі емпіричні методи як асоціювання та узагальнення. Особливої ваги набуває звернення до структурно-функціонального методу у процесі вивчення пропонованої теми, адже роль інструмента, його функціональне значення у певний культурно-історичний період, в творчості В.А. Моцарта висвітлюють його найбільш художньо-самобутні риси. Наукова новизна полягає в тому, що вперше застосовується використання поняття «звуковий образ» стосовно тембру валторни і його трактування в творчості В.-А. Моцарта. В статті підкреслюється, що кожен композитор по-своєму реалізує звукові можливості інструменту відповідно до жанрово-стильової, семантичної та інтонаційної специфіки своїх творів, пристосовує до авторського задуму весь його технічний, акустичний та виразний потенціал. Доводиться, що В.-А. Моцарт узагальнив творчі пошуки композиторів епохи класицизму в трактуванні валторни. У висновках зазначається, що в концертах для валторни соло В.-А. Моцарт здійснив крок уперед на шляху розвитку валторнового мистецтва; виокремлюються темброобрази, що утворюють звуковий образ інструмента; наголошується, що тембр валторни виступає засобом формування конкретного образу, тому її темброва семантика є важливим аспектом в реалізації комунікативної функції звукового образу інструмента.